Львівська осінь

Маріанна Задорожна – Осінь у Львові

Віолончельний плач на Кайзервальді

Це вже осіння музика одвічна,

В тій осені усе здавалось звичним

Якби не голос спогаду Вівальді.

І навіває пишне жовте листя

Кохання спомин, затишок колиски,

Тепло каміну і гуцульський ліжник,

Настояний на травах чай іскристий.

Так гарно охолонути від спеки,

Так втішно відпочити вже від літа,

Згадати плани близькі і далекі,

Нові зростити повечірні квіти.

Старий трамвай везе кудись у казку

І хочу, щоб тривала ця мандрівка,

Щоб раптом я отримала підказку

Де тиха пристань, втрачена криївка.


Юрій Сташків – У осінньому Львові дощ

У осінньому Львові дощ,

Парасольок парад строкатий,

І бруківочний глянець площ

На відлуння ходи багатий.

Десь між звуками кроків тих

Заблудились мої у часі

Між будівель оцих старих,

У краплин затяжному вальсі…

Ллє у душу тепло камін

Попід древнім склепінням вежі,

А на фресках старезних стін

Відблиск свіч, ніби блиск пожежі.

У горнятку парує чай,

Пара душ зігріває словом…

І якщо на землі є рай,

Нині він у дощі над Львовом.


Валькірія – Осінь у Львові

Годинник ратуші дванадцять відбиває,

На вулицях снують казкові тіні,

Човном по небі місяць пропливає,

Нам сни свої нашіптує осінні.

Над Львовом ніч застигла, наче хмара,

Виблискують свічки в душних кав’ярнях.

Це осінь випускає свої чари,

Неначе сонми постатей примарних.

Ось Опера стоїть собі поважно,

Невидимий оркестр Шопена грає.

На Ринку леви – лицарі відважні,

Крізь вир століть мрійливо поглядають.

Церкви й цукерні тихо засинають,

Закутавшись у шаль мелодій ночі.

Лише з пітьми самотньо виринають

Вогні машин, немов лякливі очі.

Опале листя кольору бажання,

Потомлених компаній гамір хмільний,

І вічні зорі, мов ліхтарики кохання,

І міста дух – нескорений і вільний!…


Снєжка Ізмоденова – Тут моя осінь.

Тут моя осінь. Тут моє життя.

Ми мовчимо, бо зайві всі слова,

Між нами стіни зведені дощем

Та щось палає у душі вогнем.

Беруть початок тут мої думки,

Тут щастя моє, бо це щастя – ти,

Народжуються мрії й почуття,

Тут осінь моя і моє життя.

Шепоче серце листям золотим,

І спогади, немов пекучий дим,

Тут все, що я хотіла так давно

І вітер гріє ніжністю й теплом.

І я мовчу, хай скаже все душа

Бо нею чую і все бачу я,

Минуле відпускаю без жалю

Чи знаєш ти, як я тебе люблю?

Тут моя осніь. Тут моє життя.

Ми мовчимо, бо зайві всі слова,

Тут серце є, тому не треба слів, –

Це мій чарівний, найдорожчий Львів.


Оля Мельник – Гойдає осінь жовте листя

Гойдає осінь жовте листя

Вклада, мов діточки малі.

У Львові всі шляхи зійшлися

Мов перехрестя на Землі.

Куди б не мчалася містами

Куди б не везли поїзди

Якими б я не йшла стежками

Я повертаюся сюди… …

В таксі маршрутне я не сяду

До дому пішки я пройдусь

Душі своїй найду пораду

На велич Львова подивлюсь…

І як в житті моїм не буде-

Назавжди тут, чи кілька днів

В житті ніколи не забуду

Про друге рідне місто – Львів!

Джерело: https://prolviv.com/blog/2016/09/29/osin-u-lvovi-poeziia/
© prolviv.com